Привіт! Мене звати Оля і у мене з’явилася можливість поділитися своїм суб’єктивним досвідом і внутрішнім настроєм, які допомагають мені вчити англійську мову. Не претендую на універсальність усіх пунктів, і тим більше вони не є вичерпними. Але, можливо, щось з цього списку буде корисним.
Якось на уроці викладач пояснила, навіщо нас мучать і змушують по багато разів вимовляти одне і те ж саме речення «as in real life».
Виявляється, мозок працює так: чим швидше і «плинніше» ми вимовляємо речення, тим швидшу мову ми будемо сприймати на слух. Вимовляємо речення, чітко, окремо кожне слово – отримаємо гарну оцінку в школі, університеті або просто подумки погладимо себе по голівці. Але в реальному житті нам буде важко сприймати мовлення носіїв мови. Далеко не кожен буде говорити з тією швидкістю, яка зручна нам. Адже своєю рідною мовою ми тараторимо так, що й не зрозумієш, де закінчується одне слово і починається друге.
Ми навчились цьому ще в дитинстві, коли з нагромадження звуків ми вичленяли і повторювали окремі слова, потім фрази, а згодом і цілі речення. Ми вимовляли їх знову і знову, просто вже цього не пам’ятаємо. Та ж сама механіка допоможе нам освоїти іншу мову.
Я помічала за собою і за своїми партнерами в групі такі настрої, і бачила, як це заважає. Краще зосередитись на тому, щоб засвоїти слова, конструкції і моделі речень, якими б хитромудрими і «нелогічними» вони не здавалися. Обурення з приводу того, чому у них так, а не так, і чому я такий тупий, постарайтеся залишити за дверима класу. Це безглузда трата сил. Наріканнями і заламуванням рук, чужу мову ми не змінимо, і себе «більш розумними» не зробимо. А тільки завадимо собі швидше засвоїти навички англійської.
Інша мова не така, як наша, і це незмінний факт. У кожного свій темп засвоєння іноземної мови – це факт номер два. Коли приймаєш цю реальність і перестаєш з нею внутрішньо боротися, процес проходить набагато продуктивніше. Вивчати мову стає цікавіше і цікавіше, якщо на труднощі подивитися як на квест.
Зосереджуватися на відпрацьовуванні слів і моделей речень, які вивчаєш у даний момент. Намагатися не тікати думками в ті конструкції, які не вивчаєш прямо зараз.
Велика спокуса постійно ставити собі питання: «А як це сказати?», «А як то перекладається?». Хочеться охопити все одразу і знати мову цілком. Прямо зараз. Реальність же в тому, що ми не вивчимо швидко мову тільки через те, що нам так хочеться. Але ми можемо її освоювати крок за кроком і не бігти попереду потяга.
Краще добре і впевнено зафіксуватись на тій сходинці, на якій ти зараз перебуваєш. А потім підійматися вище і нарощувати складність на ту основу, яку вже маєш.
Тим більше в навчальному класі. C’mon, ми ж не на прийомі в англійської королеви. Страх помилки вшитий у нас зі шкільних років, згодна. Але це не означає, що з цим зовсім нічого не можна вдіяти. Спроба бути супер-правильним тільки додає напруги. Комусь легше, комусь складніше зняти з себе корону містера / місіс Досконалість, але зробити це доведеться. Тому що помиляються всі. Різниця лише в тому, як ми до цього ставимося.
Особисто мені простіше позиціювати себе у своїй же уяві як людину, далеку від ідеального володіння мовою, навіть у рамках того рівня, до якого мене визначають тести. Для мене важливіше не цифри, а моя реальна здатність спілкуватися з іноземцями, листуватися, читати і сприймати мову на слух. Чи роблю я помилки? Постійно! Переживаю з цього приводу? Коли як 🙂
Я намагалася дивитися «Друзів» кілька разів, але щоразу відмовлялася від цієї затії. Спрацьовувало ідеалістичне уявлення про те, що я маю неодмінно все розуміти, як своєю рідною мовою! Інакше, what’s the point? Від такого настрою у мене моментально починала боліти голова, і через 10 хвилин я вимикала фільм.
Мені допомогла порада подруги – просто включаєш і дивишся як є, навіть якщо нічого не розумієш. За змістом все одно щось уловлюєш. Спочатку менше, а з часом все більше і більше. Спочатку ти чуєш якусь мішанину. Потім починаєш розрізняти знайомі слова. Поступово ти вже розумієш фрази і речення. Я дивлюся фільми тільки з англійськими субтитрами. З російськими чи українськими не бачу сенсу.
Особисто я ловлю себе на тому, що хочу «зістрибнути», коли мені випадає нагода поспілкуватися англійською. Між простою і складною задачею мозок завжди вибирає просту. А кілька годин спілкуватися іншою мовою – у мене все ще в категорії «складно»
🙂 І це саме той момент, коли краще піти всупереч своїм відмазкам.
Навіщо взагалі вивчати мову, якщо ти її не використовуєш? «Так, але мені треба ще трохи підучитися ….» А трохи – це скільки? Де той момент, коли ти скажеш: «ну все, тягніть мені своїх іноземців, будемо розмовляти»?
Безглуздо вивчати мову тільки в теорії. По-перше, так вона дуже швидко забувається. Згадайте свої 11 років у школі. А по-друге, коли ти бекаєш і мекаєш, ганьбишся і стікаєш потом, у тебе виникає додатковий стимул. Як мінімум, не відчувати більше такої ганьби))
_____________________________________
На мене ще чекає велика праця в освоєнні англійської мови. Я все ще не там, де хочу бути. Але вже і не там, де була рік тому 🙂 Спасибі English Prime!
Я сподіваюсь, Ви не даремно витратили час. Успіхів в англійській!
